Septic

Ніби застряг у ліфті між поверхами психотерапії та вечірки. Наче все палає - і шкіра, і сторіс, і внутрішній діалог, - але це вже не драма, а майже стиль. Грішки з фільтрами, сльози під блискітками, крихке «нормально» з присмаком коду помилки. Пісня - як селфі з ментального підвалу, в якому хтось навіщось увімкнув неонове світло. І ось ти вже посміхаєшся, трохи не по-справжньому, але зате красиво.