The Path of Shadows

Коли ніч не просто темна, а ніби навмисне вимкнула світло всередині, ця композиція вмикається.

Де замість слів привиди. Замість куплетів у Всесвіті тріщини.

Це не просто трек, а театральна постановка на межі сну та панічної атаки: тут і симфонія болю, і танець із власною тінню, і хаос, який давно забув про сценарій. Але в якийсь момент крізь пелену приреченості раптом проривається щось живе — не світло, ні. Скоріше дивне відображення. Як відблиск місяця в калюжі після грози. І тепер пітьма не чудовисько, а стара казка.

Сумно, так. Дуже тривожно. Але красива аж до мурашок по шкірі.

І чомусь від цього стає легше.