панельний будинок(хто я є)

Оригінал

Панельний будинок нависає наді мною, наче хоче до мене доїбатися.

Типу, він тут був раніше за мене і треба з ним через це рахуватися.

Типу, його потворний вигляд має викликати не відразу, а ностальгію за часами, коли я і сам в такому жив.

О так, вже б я плекав надію більше ніколи в подібний будинок не повертатися.

Але от я стою і дивлюсь на панельний будинок, а він нависає наді мною, наче хоче доїбатися.

Його шви між панелями рана, що кровоточить брудною водою зі стоків.

Він важливіший, бо в ньому є люди, живуть там, як в гніздах сороки.

Тягнуть в кожну щілину блискуче сміття зі сміттєвих потоків. Панельний будинок і шо ти?

Побачим, про кого з нас двох згадають хоча б за сто років.

Хто я є і ким би був, якби не мій тупий бекграунд?

Хотів би, може, все й забув би, але ж не знаю, ким би став.

Хто я є і ким би був, якби не мій тупий бекграунд?

Хотів би, може, все й забув би, але ж не знаю, ким би став.

Я б рад коли не бачив би знову цей панельний будинок, якби не війна.

Я б зніс його сам, але ж в ньому є люди, їх долі, їх душі, їх імена, їх думки, почуття, емоції.

Врешті решт їх власне світобачення, їх речі, фото, листи і моти, що має для їх сердець значення.

І тому я не буду ночами спати, як і цей будинок я буду стояти.

Я буду робити усе, щоб ми встали вдвох. Тепер тільки чекати, як сонце зійде.

Загроза мине, а хто тут міцніший це вже таке. Будь ласка, будинок, тримайся заради людей і заради мене.

Небо б'є, як ударами молота. Бетон скрипить, як зуби від холоду.

Вирви в землі, як макет домогли. Їх викопують самі, про них не просили, знов кратер поруч.

Не змогли б попасти, не прийдуть і спробують мене в нього вкласти.

Стою поруч з ним, дивлюсь на людей. Я не дам цьому будинку впасти!

Хто я є і ким би був, якби не мій тупий бекграунд?

Хотів би, може, все й забув би, але ж не знаю, ким би став.

Хитаються стіни шматками, кришиться уламками гілля з гнізда.

Я раніше на це прикривав свої очі.

Стояв, рахував би до ста, але зараз руками тримаю цеглинки, щоб ті не втрачали зчеплення.

Поруч ті, хто зі мною, навколо зіваки кожну мою дію коментують реченням. Поверхи рухнуть в секунду, в момент.

Як добре, що всі вони все ще цілі, наче зошит для математики. Тільки от кожна клітина в прицілі.

Мій вихід на сцену, тепер під виходи. Тільки будинок цей, сука, втримати.

Вони влітають, як вітер в вазон. Якщо ми посипемось, то тільки разом.

Якщо ми посипемось, то тільки разом.

Якщо ми посипемось, то тільки разом.

Якщо ми посипемось, то тільки разом.

Хто я є і ким би був, якби не мій тупий бекграунд?

Хотів би, може, все й забув би, але ж не знаю, ким би став.

Ким би став?