MI PIACCIONO LE NERE

Голос ковзає по рядках з напівусмішкою, ніби хтось підморгує, і тут же виправдовується: «не расист, просто подобається». Настрій змішаний і легкий, як записка, в якій одночасно зізнаються в пристрастях, жартують про чорний гумор і спокійно обговорюють способи розплати «в чорну» — гра слів працює як маленький фокус, відводячи вбік від прямих висновків і залишаючи місце для посмішки. Мелодія ніби підсовує футбольний куплет у середину салону: згадка про «Юве» сприймається не як хвастощі, а як яскрава і трохи іронічна деталь костюма. У підсумку виходить не пафосна декларація, а тепла, трохи кокетлива сповідь, яка одночасно сміється і спостерігає за собою збоку.