Rusałka (Pod lustrem srebrnej fali)

Світ під гладдю води – оманливо спокійний. Здається, ось вона – тиша, прохолодна і прозора, але варто прислухатися, і з глибини доноситься шепіт. Голоси, що тягнуть за собою, як водорості за щиколотки. Колись вони плели коси, мріяли про сонце та весілля, тепер – лише танцюють між ліліями та кличуть тих, хто наважиться дивитися надто довго. У цьому співі – краса, від якої мурашки, і ніжність, від якої хочеться зробити крок до води, просто щоб зрозуміти, що буде далі. Музика ніби колише свідомість: трохи романтики, щіпка страху, і раптом стає ясно – кохання і загибель насправді дуже схожі.