VAILLANT

Вночі місто дихає тривожно – ніби хтось залишив світло на кухні і пішов назавжди. Тут все просякнуто втомою та злістю, змішаною з димом і надією, що завтра буде хоч трохи легше. Плювати, що не вірять, що судять – кожен несе свої шрами, і ніхто не знає, які з них старі, а які свіжі. У кожному слові – тягар вулиць, де сплять не люди, а принципи. Де дружба перевіряється не часом, а відсидками. Де втома ховається під бронею іронії, а совість – під капюшоном. І все ж десь у цьому сірому тумані чується пульс – рівний, впертий, живий. Такий, що не дасть лягти назавжди, поки не "кофреновано" всі сто кас, поки не доведено, що можна вижити, навіть якщо спиш стоячи і думаєш на бігу.