Урал Страдает

У повітрі запах перегрітого телефону та невідправлених повідомлень. Мокрий дисплей, серце блимає сповіщенням чи то від кохання, чи то від втоми. Він наче бандит, але з водою під подушкою, щоб остаточно не згоріти. Вона десь між стихією та сигналом без відповіді, високо, як недосяжний рівень на карті. Все зводиться до одного простого бажання: щоб хтось залишився, хоч на пару тактів вайбу. У цьому напівмаренному танці туги та спеки народжується щось схоже на почуття зі смаком літа та легким привітом зі сну, де завжди трохи вологий екран і трохи занадто живе серце.