ITALY

Сонце на шкірі, італійські вулиці під підошвами – і голос, який їде по біту, як вантажівка, розсипаючи фрази та самооцінку. Суміш мов як набір магнітиків на холодильнику: трохи хвастощів, трохи ризику, трохи кухонної ніжності - мама плаче від вдячності у годинникаря, і це звучить тепло і дивно щиро. Камера уваги то показує блиск – годинник, фітнес-трекер, «шістка в лотерею» – то від'їжджає, залишаючи в кадрі команду, схожу на сучасних месників: багато бравади, мало пафосу, але відчуття захисту на місці. Грубо, але з посмішкою: слова стріляють у мікрофон, як навчальні військові стрільби, а зрештою все зводиться до простого правила – не тягнути зайвий вантаж при тих, що вже на плечах. Незалежність як мантра, гламур як декор, музика як щоденник тих ночей, де гучні обіцянки сусідять із затишною іронією. Вихлоп хіп-хопу – серпанок впевненості, під яким приємно сховатися і на хвилину відчути: світ хоч і різкий, але все ще добрий.