Si Miro Patrás

Місто, де стіни облуплені, але всередині – золото. Де слова дзвенять, як дріб'язок у кишені: легко кинути, важко повернути. Тут не про пафос і понти – про тих, хто говорить мало, робить багато і їсть, поки їжа не охолола. Прості фасади, чесні очі та повага до тиші, в якій немає ні фальші, ні злості. Звучить все з усмішкою та гордістю двору – трохи грубо, але по правді. Там, де гомінізмом можна розгладити не лише волосся, а й нерви. І в цій суміші вуличної прямоти та домашнього тепла раптом народжується рідкісний спокій: не доводити, а просто знати, що своє місце вже зароблено.