Мамине намисто

Наче ранкове світло зазирнуло в мамину скриньку - м'яко, обережно, з любов'ю. Там лежить намисто, де кожна намистина – спогад, порада, добре слово, яке зігріває навіть тоді, коли навколо холодно. У цьому звучанні є щось від стародавнього обряду – ніби надягаєш не просто прикрасу, а зв'язок з корінням, з тими, хто співав, молився і вірив до тебе. Пісня розпускається, як гілка після дощу – прозора, чиста, трохи чарівна. І хочеться вірити, що десь серед намистин долі вже чекає своя – та сама, добра. Не куплена, не знайдена, а просто відчута, коли серце стає тихим.