Листівки

Осінь знову грає у свої старі ігри - сипле пилом по плечах, розпускає туман між словами, які давно втратили сенс. Здається, десь поруч ще звучить голос, але це лише відлуння, що плутає спогади з реальністю. Все, що колись було теплим і світлим, тепер схоже на листівку з колючого дроту - красиво здалеку, але боляче торкатися. І навіть «пробач» тут звучить не як прохання, а як спроба вижити серед уламків власних обіцянок. Меланхолія в найніжнішому її вигляді - коли смуток вже не ворог, а старий знайомий, з яким можна спокійно мовчати під дощем.