Gravity

Шторм усередині, акуратно упакований у рядки – гнів як гравітація, яка не сперечається, а просто тягне все вниз. Відчуття, ніби справа зовсім не у прощенні, а в незакінченому завданні: місія висить над плечима, і кожен крок – розрахунок. Принцеса тут не казковий архетип, а привід для розрахунку – іронічно солодка причина для того, щоб все-таки повернути баланси у світ. Звучить холодно і по-щоденниковому чесно: немає драматичних монологів, а є розмірений розподіл сил – хмари збираються, рятувати вже нікого, а серце падає як предмет під вагою фактів. У цьому падінні є й щось визвольне: помста схожа на порядок, і навіть якщо наприкінці залишається слід крові, залишається й ясність.