рожон

Іноді втома – не від справ, а від того, що занадто довго тримаєш себе в руках. Коли хочеться і крикнути, і обійняти одночасно. Коли з усіх сил намагаєшся не розбити посуд, хоча всередині дзвенить сильніше, ніж порцеляна об плитку. Все нібито просто: не лізь на рожон, не говори зайвого, не згадуй минуле. Але десь під шкірою все одно тріщить – красиво, до болю, ніби серце вирішило зіграти прощальний акорд, а потім вдавати, що просто збилося з ритму. Любов у такі моменти не схожа на свято – скоріше, на тихий вечір на кухні, де пахне вечерею та недомовленістю. Двоє людей сидять навпроти, у кожного своя втома, своя вина, свої «пробач». Хтось погано грає, хтось просто догрався. Але в цій фальші є дивне тепло – ніби все одно живі, поки є кому сказати «ти мені так потрібен».