Nie was gehört

Місто дихає бензином і басом. У неоні відбиваються обличчя, які вже давно не сплять - тільки рухаються, рахують гроші, перевіряють телефони і обіцяють собі «ще трішки, і вистачить». Все шумить, виблискує, тріщить від швидкості. Тут немає випадкових - кожен знає ціну хвилині і вміє тримати обличчя навіть тоді, коли всередині порожньо.

Світ ніби зроблений зі скла і диму: блищить, але ріже. Десь між лейблами, кодами і «Gucci» ховається вперте бажання вижити - красиво, голосно, без права на слабкість. І в цьому холодному блиску є своя романтика: коли замість сну - дорога, замість плану - інстинкт, а замість майбутнього - тільки вогні, що мигають попереду.