Platzangst

Іноді любов - це не про обійми, а про обережну дистанцію. Коли хочеться розчинитися в іншому, але всередині все стискається, ніби серце - не орган, а тісна кімната без вікон. Світло блимає, повітря гуде від власних думок, і кожна спроба впустити когось закінчується луною - гучною, як страх.

Світ навколо переливається вогнями, але всередині - темрява з пульсом. Все занадто близько, занадто голосно, занадто справжнє. І від цього не врятуватися ні логікою, ні музикою. Просто хочеться, щоб хтось залишився поруч, не заходячи всередину. Тому що ближче - вже боляче, а далі - зовсім порожньо.