Tant qu’on est libre

Іноді щастя живе не в подіях, а в коренях - в тих, що йдуть глибоко, де все знайоме, спокійне і по-справжньому своє. Є дерево, під яким проходять роки, і кожна його гілка пам'ятає сміх, бурю, тишу і той самий погляд, від якого не потрібно тікати.

Свобода тут не про самотність, а про вибір - знову і знову залишатися поруч. Світ шумить, поспішає, руйнується і будується, а між усім цим двоє продовжують триматися за життя, як за руку. Без гучних слів, без обіцянок, просто - «поки ми вільні, ми живемо». І, може, в цьому і є найправильніший спосіб бути.