Fikcja jest modna

Ніби хтось нарешті вимкнув внутрішнього контролера і дозволив просто... дихати. Без аналізу, без тривожних «а раптом», без нескінченних марафонів самовдосконалення. Тут все - про видих. Про спину, яка не сутулиться під вагою чужих очікувань, і про голову, де на хвилину стихли крики внутрішнього чату підтримки.

Звучить світло, майже стерильно, але не холодно. Це не ейфорія - це нормальність, та сама, яку всі шукають і ніхто не впізнає, коли знаходить. Іронія в тому, що щоб навчитися жити легко, доводиться спочатку навчитися забувати. Себе старого, тривожного, залежного від чужих лайків і поглядів.

У підсумку - не гімн свободі, а тихий тост за стійкість. За здатність не зникати в цьому шумі, навіть якщо іноді здається, що простіше розчинитися.