TOKSYNA

Просячи відкрити двері, пісня відчувається як втомлений лист, написаний на серветці в черзі за кавою: трохи тремтячі рядки, запах цитрусової надії і ледь помітна гірчинка. Світ тут - токсин, люди - ряди однакових костюмів і вицвілих трендів, але в середині цієї зарази прокидається рука, яка простягається замість того, щоб відійти вбік. Незручно і по-домашньому: в кліпі ті самі штани, в житті - ті самі старі рани, а мелодія збирає уламки назад в щось схоже на союз.

Є в пісні дивна доброта - не пафосна, а та, що живе в дрібних жестах: не кинути, коли корабель тоне; не закрити двері, коли голос просить. Іронія - м'яка, немов посмішка після безсонної ночі: світ вимірює цінність за биркою, а тут пропонується заплатити іншою валютою - стійкістю, маленькою вірою в музику і в тих, хто йде поруч, нехай навіть по вогню. Це не маніфест героїв, це щоденникова позначка про те, що ненависть можна вбити, якщо перестати підгодовувати її увагою.