Mansion

У стінах цього «особняка» незатишно - занадто багато тиші, яка тисне сильніше за будь-які крики. Кожен рядок звучить, ніби крок по порожніх кімнатах, де пил збирає пам'ять про те, що колись тут було живе. Тіло відчувається старим, не тому що роки, а тому що тяжкість спогадів висить на плечах.

Слова обертаються загадками, в яких більше порожнечі, ніж відповідей. «Хто ти?» - питання, яке не шукає відгуку, а тільки сильніше розчиняє дверцята до сумнівів. Сухий лист на ручці дверей, сліди води в коридорі - дрібниці, які стають символами цілих втрачених світів.

У цій музиці радість обіцяна, але зламалася по дорозі. І залишається лише дивна краса розпаду - така, від якої хочеться одночасно відвернутися і затриматися ще на секунду.

Візуальні ефекти та розмальовки: Елайджа Сегер