Friction

Спекотне місто в липкій шкірі літа, де повітря тремтить від електрики і здається, що бетонні стіни самі спостерігають за кожним кроком. На вулицях шумно і неспокійно, але під землею - свій всесвіт. Там ніхто не питає імені, не перевіряє документи, не вимагає пояснень. Є тільки ритм, який стукає, як серце, і чужі губи, які раптом стають занадто близькими.

Іскри біжать по дротах, дихання ловиться в темряві, маски спадають самі собою. Все перетворюється на тертя - те саме, з якого народжується і свобода, і бажання. Здається, варто тільки доторкнутися - і напруга розрядиться, але в цій напрузі і є сенс. Не встояти, не втекти, а дозволити йому горіти.