Opak

Тут біль звучить втомлено, без пафосу - ніби людина, яка не плаче, а просто мовчить довше, ніж зазвичай. Все в тексті - про розрив, що не просто рве серце, а ламає хребет, позбавляючи опори. Світ крутиться, дим висить у кімнаті, а думки блукають між «чому» і «добре». Кохання показано не як драма, а як хронічний стан: з нападами, ремісіями і вічною надією, що наступного разу вийде не так боляче.

Є в цій пісні гірка чесність - визнання, що слабкість буває від надлишку почуттів, а не від їх відсутності. І, може, саме в цьому і сила: знати, що доля несправедлива, і все одно кохати - до останнього, навіть коли розум вже давно здався.