Matahari

Немов записка в щоденнику, написана від руки між двома танцями: міфи приходять на вечірку і залишаються до ранку. Тут - перекличка Malinche, Клеопатри і Медузи, ніби хоровод легенд, які підморгують і кидають виклик одночасно. Ритм повторює мантру «soy la que mata», і кожне «mata» - не про насильство, а про вміння спалювати старі ролі і весело викидати ключі від чужих очікувань. Голос перетворюється на чобіток-ударник: шепоче, кричить, підштовхує танець, де можна бути і примхливою, і хижою, і абсолютно спокійною у своїй зухвалості.

Тепло і легка іронія - як у записки, залишеної на кухонному столі: «не проси вибачення за своє тепло». Тут викреслюються стелі і зайві правила, шкіра змінює вбрання, немов змія - і від цього тільки краще. Пісня - не інструкція, а запрошення: прийти, підстрибнути, відчути силу і сміятися разом з нею; дівоча сила, розказана без патетики, з іскрою і без зайвої серйозності.