Опис
У цій пісні є відчуття останнього подиху - коли все вже сказано, але тиша все одно вимагає продовження. У ній ніби згорає не тіло, а сенс: слово, яке повинно було врятувати, саме перетворюється на попіл. Люди метушаться у полум'ї, схожі на краплі олова, а небо мовчить - воно бачило все це вже сотні разів.
Тут немає пафосу, тільки вичавлена до сухості правда: життя проходить, як сон, а на пробудження залишається втома і трохи віри, що можна не помилитися в собі. Може, в цьому і є молитва - проста, не до Бога, а всередину, до того, хто ще дихає серед вогню.
Текст і переклад
Оригінал
Спочатку було слово, потім вогонь. Зупинилась мить складених долонь.
Скинутиху в небо з грішної землі. Помолись за себе, не помились в собі.
Все життя було наче сон, та в кінці лише тлен.
І до неба горінь-вогонь, і горіло в нім слово.
Все життя було наче сон і поминка лиш тому, що до неба горінь-вогонь і згоріло в нім слово.
Сьогодні людей мов голову топить вогонь. Зупинись на мить, трохи охолонь.
Подивись у небо з грішної землі. Помолись за себе, не помились в собі.
Все життя було наче сон, та в кінці лише тлен.
І до неба горінь-вогонь, і горіло в нім слово.
Все життя було наче сон і поминка лиш тому, що до неба горінь-вогонь і згоріло в нім слово.
Все життя було наче сон, та в кінці лише тлен.
І до неба горінь-вогонь, і горіло в нім слово.
Все життя було наче сон і поминка лиш тому, що до неба горінь-вогонь і згоріло в нім слово.