В сигаретном дыму

Сигаретний дим у цій історії грає роль декоратора - завішує простір сірим тюлем, щоб приховати безглуздість невимовлених слів. Силуети тануть, обіцянки розсипаються в пісок, а разом з ними і віра, що можна щось полагодити. Іронія в тому, що сліз немає - навіть вони відмовилися витрачати сили на цей фінал.

Тоска тут звучить не як драматична арія, а як повільна отрута, яка акуратно капає у вену щоранку. Начебто світанок настає, але зустрічає він не надію, а гіркий дим і відчуття порожнечі на сусідній подушці. Занадто чесно, щоб назвати це коханням, і занадто боляче, щоб назвати просто звичкою.

Вогонь, який зігрівав, перетворюється на чужу іскру, а пам'ять - на набридливий дзвінок серед ночі. Начебто і далі живеш, і хтось поруч є, але чомусь турбує саме той голос, який давно мав розчинитися разом з димом.