FAKE

Обіцянки Пінкі звучать гарно, але вони ламаються швидше, ніж старі паркани після вітру. Сльози тут не трагедія, а дрібна валюта, якою оплачуються чужі ігри. Зовні посмішки і фасади, всередині порожнеча і картонні ролі. Все крутиться навколо зміни масок: три дні – і вже нові правила, нові відчуття, нові помилки. Іронія в тому, що навіть у образі є своя поезія: рожеві пальці, пил Атланти, пісні про дружбу, яка ніколи не відбудеться. Музика звучить як ярмарок підробок, де єдине, що залишається справжнім, – це досада від даремно витраченого часу.