Cantando Sem Voz

Звучить, як лист, написаний в дорозі - на коліні, між зупинками і спогадами. Трохи зім'ятий, трохи запізнілий. Але дуже чесний. Здається, тут все вже тріснуло і розвалилося, але людина все одно йде - вулицями, пам'яттю, по колу. Співає майже без голосу, бо серце вже співане. І все, що залишається - це надія. Така, що живе десь між «може» і «напевно». Меланхолія тут без істерики, просто з тихим «talvez» на повторі. Тому що деякі почуття - не на тут і зараз, а на випадок, якщо раптом в іншому житті, в іншому світі, по іншому маршруту... вийде зустрітися знову.