соул-джаз

Соул-джаз — це напрям, що виник на стику джазу та ритм-енд-блюзу. Воно отримало широке визнання в США наприкінці 1950-х і особливо в 1960-ті роки. Соул-джаз звертається до слухачів не лише інтелектуальною складністю, а й тілесною енергією — танцювальністю, чуттєвістю та впізнаваними мелодіями. Цей стиль зайняв особливу нішу між джазом для знавців та популярною міською музикою.

Витоки соул-джазу тісно пов'язані з хард-бопом - формою джазу, яка сформувалася в Нью-Йорку в середині 1950-х років. Музиканти, які прагнули повернути джазу «душу вулиці», почали черпати натхнення з церковних хоралів. У 1960-х роках рух поширився містами Східного узбережжя, особливо у Філадельфії, Детройті та Балтиморі.

Музично соул-джаз будується навколо теплого, ритмічно пружного груву. Темпи, як правило, помірні або середні, ритміка підкреслена фанковими акцентами. Виконання в соул-джазі менш академічне, ніж у бопі: акцент робиться на відчутті «свінгу» та емоційній віддачі. Вокал використовується рідко, проте інструментальні партії часто імітують манеру співу.

Визнання соул-джаз отримав не лише серед музикантів, а й у широкої публіки. У 1960-ті багато платівок потрапляли до чартів Billboard Jazz та R&B, а концерти органних тріо збирали повні зали в клубах. Жанр вплинув на соул-співаків, таких як Рей Чарльз і Доні Гетевей, а також на продюсерів ейсід-джазу 1990-х. Сьогодні соул-джаз зберігає значення як стиль, який зумів поєднати спонтанність джазової імпровізації з прямотою та теплотою ритм-н-блюзу. Його спадок чути в нео-соулі, нью-джазі та інструментальних R&B-експериментах XXI століття.